Дожив до старості.

Сидячи на роботі я як завжди з ранку заповнювала графік робочого часу,відкрилися двері -заходить вічливий дідок., Піднявши  голову я побачила добрі і в одночас розгублені очі.Вітаючись зі мною в його голосі я почула смуток і жалість,спитав дозволу чи можна сісти і відпочити,з усмішкою на обличі я йому відповіла : -да звичайно,пройшло декілька хвилин він мене запитав,а чи можна у вас записатися на книгу , да звичайно сказала я,а звідки ви чогось я вас не знаю? я з сусіднього села , а як ви будети повертати книгу вам же далеко їздити,і тут почалася його історія...З квітня місяця я живу в пристарілому будинку(який знаходиться в нас в селі), мене дружина  вигнала з дому,і тепер я змушений жити тут бо мені ніде подітися.Дружина вигнала із-за того що я вже нічого не міг робити постійно вона забирала пенсію я ніколи не мав гроші біля себи, вона їх забирала,а коли я захворів вона взяла і вигнала,і я прийшов сюди жити.. З того часу він один раз в тиждень обов,язково заходить в бібліотеку по книги, і хоча б на хвилинку сідає і розповідаєпро тиждень прожитого життя тепер в його великому сімейному будинку.
     Зі своєї точки  зору я би хотіла сказати: Люди заробляймо старість замолоду , але якщо вже життя так склалося що не має тих заради кого ми живем , то не забувайте що кожен із нас може опинитися в такій ситуації , і як би доля не склалася завжди будьмо людьми.