Дожив до старості.

Сидячи на роботі я як завжди з ранку заповнювала графік робочого часу,відкрилися двері -заходить вічливий дідок., Піднявши  голову я побачила добрі і в одночас розгублені очі.Вітаючись зі мною в його голосі я почула смуток і жалість,спитав дозволу чи можна сісти і відпочити,з усмішкою на обличі я йому відповіла : -да звичайно,пройшло декілька хвилин він мене запитав,а чи можна у вас записатися на книгу , да звичайно сказала я,а звідки ви чогось я вас не знаю? я з сусіднього села , а як ви будети повертати книгу вам же далеко їздити,і тут почалася його історія...З квітня місяця я живу в пристарілому будинку(який знаходиться в нас в селі), мене дружина  вигнала з дому,і тепер я змушений жити тут бо мені ніде подітися.Дружина вигнала із-за того що я вже нічого не міг робити постійно вона забирала пенсію я ніколи не мав гроші біля себи, вона їх забирала,а коли я захворів вона взяла і вигнала,і я прийшов сюди жити.. З того часу він один раз в тиждень обов,язково заходить в бібліотеку по книги, і хоча б на хвилинку сідає і розповідаєпро тиждень прожитого життя тепер в його великому сімейному будинку.
     Зі своєї точки  зору я би хотіла сказати: Люди заробляймо старість замолоду , але якщо вже життя так склалося що не має тих заради кого ми живем , то не забувайте що кожен із нас може опинитися в такій ситуації , і як би доля не склалася завжди будьмо людьми.

Полеглих пам`ятаємо, шануємо і вдячні.

Я вранці усміхнусь новому дню , пташиний щебет слухатиму щемно,біля святого Вічного вогню вклонюся визволителям доземно.

14 березня 1944 року о 21-їй годинні Москва від імені Батьківщини салютувала військам 2-го Українського фронту,які 15 березня в результаті стрімкої атаки танкових з`єднань і піхоти оволоділи крупнимзалізничним вузлом і містом Вапняркою,дванадцятьма артелирійськими залпами із ста двадцяти чотирьох гармат.Цього ж  дня визволено від фашистських окупантів наш район.
  20 липня 1941 року фашистсько-румунські окупанти захопили населені пунктиТомашпільського району.Почалися чорні дні іноземного панування.
Овволодівши колонією,румунські загарбники,в першу чергу кинулись грабувати її. Грабували все підряд: промислові підприємства,сільськогосподарські общини,одиноких і пристарілих,здорових і хворих людей,забирали всю виготовлену продукцію.
     З особливою жорстокістю і нещадністю гітлерівці ставилися до єврейського населення.Близько 180 мирних жителів було нещадно розстріляно в селах: Томашпільського району.
      Окупація району тривала 2 роки і 8 місяців.За цей час було завдано значної матеріальної шкоди: зруйновано цукровий завод,МТС у Томашполі і Вапнярці.Місцевапромисловість була повністю паралізована.Загарбники вивезли і знищили 208 тракторів, 40 комбайнів ,86 тракторних та140 кінських сівалок, 150 тракторних плугів. Зруйновано багатоферм,вивезли й знищили 4295 коней, понад 6 тис.голів ВРХ.Зазнали рййнування школи,не працювали медичні установи.
      В кінці 1943 на початку 1944 років через села Томашпільського району  пройшли народні месники- партизани Вінницького партизанського з`єднання.Яким командували Д.Т.Бурченко та М.І.Владимиров.
      15 березня 1944 року розпочалося визволення району військами ДругогоУкраїнського фронту.Першою була визволена Вапнярка,16 березня було визволено від ворога районний центр Томашпіль,його визволяли воїни 21-го стрілкового полку під командуванням Героя Радянського Союзу М.Я.Кузьминова.Першим увірвався в Томашпіль на східну околицю танк Т-34,танкіст О.Г.Повшедний,лейтенант В.С.Ляшев провів свій танк  по грунтовій дорозі вздовж вузькової колії та вивів його до шосе:"Томашпіль - Гнатків" і перекрив відступ ворогів.
    17 березня  вдосвіта поблизу Рожнятівки  народні месники Віінницького партизанського з`єднання зустрілися з воїнами Червоної Армії.Район було визволено.

        закінчилася окупація .Населення радо зустрічало своїх визволителів.

                                   ЗАВЖДИ ПАМЯТАЄМО ШАНУЄМО І ВДЯЧНІ

Приємні спогади.

Одного дня позвонив мені сільський голова і каже :"треба їхати на комп'ютерні курси в область",спочатку мені не хотілося їхати але що поробиш як треба.Приїхавши до Вінниці я вперше побачила обласну бібліотеку ім.Тємірязєва,звичайно враження було надзвичайне і не забутнє.Багато разів я проїжала біля бібліотеки ,але ніколи не звертала увагу що вона там є поки життя не заставило.
Теплим ранком стою біля Тємірязівки і не знаю що робити ,і от підійшла до мене приваблива  білявка з речами, побачивши її я дуже зраділа бо здогадалася що вона теж приїхала на курси.

Ми з нею познайомились розговорилися і дізналися що ми в сусідніх селах живемо . Прийшовши до Філії  там вже були дівчата які теж приїхали на курси з різних районів Хмільника і Муровано Куроливецького районів.

Перший день ми дуже скуто себе вели напевно ще не познайомились добре,а от коли до нас зайшла Галина Миколаївна заступник директора бібліотеки ім. Тємірязєва то дійсно було щось, від неї віяло такою добротою таким теплом  такою доброзичливісттю ,  я відчула що знаходжуся в  колі  рідних людей . Пройшовши тиждень ми всі попрощались і пороз'їджались по домівках. Наступного разу нас визвали в жовтні місяці вже ми були більш згуртовані ,але ще щось не так  , а от коли ми приїхали  вже в зимку немов одна велика  дружна родина ,ми не могли наговоритися  хотілось ще більше і більше поспілкуватися . Останій тиждень був не забутній для всіх нас ми ще більше дізналися одне про одного , залишивши одне одному свої телефони , адреса електроної почти . Можна сказати що з усіма дівчатами ми переписуємося  в однокласниках , але все ж таки комп'ютерні курси пішли нам на користь і я познайомилася з дуже хорошими і приємними людьми.

    Ви знаєте я дуже задоволенна що є ще такі добрі люди на світі як о ці дівчата з якими  я  ще не раз хотіла б зустрітись.

               Спасибі Вам дівчата: (Галина Миколаївна,Галя,Лєна,Лєна,Віта,Таня,Ніна,Наташа, і тій білявці Світлані.)